.png){kind=logo}
#мояісторіядонора
Головна наша проблема в тому, що ми віримо в чудеса. Не в себе, не в свою працю, не в системні зміни. Ні, ми чекаємо, поки хтось чудом щось зробить. На жаль, так не буває
Інтерв'ю із засновницею ДонорUA
Іриною Славінською в рамках
проєкту #таксідлядонора
ІРИНО, РОЗКАЖІТЬ ПРО СЕБЕ. ЧИМ ЗАЙМАЄТЕСЯ ПО ЖИТТЮ?
Вважаю, що розвиток себе і, як наслідок, всього, чим займаюсь — основне моє занняття. Обожнюю читати, концерти, театр. Особлива любов до артхаусного кіно. Люблю подорожувати. Люблю проводити час у стартаперській тусовці. Це завжди вихід за межі.
У мене є сім'я, восьмимісячний син. До речі, з вагітністю відкрила для себе йогу. Чомусь до вагітності мала 100% впевненність, що йога — це не моє. А от коли спробувала, все виявилось інакше.
Займаюсь також просвітництвом донорства, читаю лекції, вебінари. За останні років 5 спробувала себе в менторстві. Не лише донорством єдиним ;) Хоча, донорство — величезний шмат мого життя. З 2018 року працюю в Центрі громадського здоров'я МОЗ України і вже на державному рівні розвиваю систему крові.
Ірина Славінська з сім'єю
ПАМ'ЯТЕЄТЕ ВАШУ ПЕРШУ КРОВОДАЧУ? ЯК І ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН ЦЕ СТАЛОСЯ?
Пам'ятаю. В 2011-2012 я вже була в Асоціації Молодих Донорів і в нас були реципієнти. Якось колега не могла знайти достатню кількість донорів для нашого реципієнта і запропонувала мені.
Мені запропонували вже в останню чергу, бо знають, що я страшенно боюсь крові. От прям непритомнію, коли її бачу. Але подумала: або знепритомніти, або врятувати життя. Поставила себе перед таким вибором. І вибрала життя.
Мене тоді в Охматдиті зустрічав тато маленького хлопчика, який там лікувався. Я не встигла дома поснідати, тому забігла в кафе, що поряд, взяла чаю і влітаю в Охматдит, а тато на порозі каже: «Хіба ваша вага 50 кг?». Обурливо глянула на нього, бо важила майже 53. 3 кг, знаєте — це багато! :-)
Кажу йому, щоб не переживав і що моя кров дуже цілюща. Я не знала точно, чи вона прям така цілюща, але я вірила, що можу врятувати життя.
Допоки в мене є Я, я точно знаю, що можу зробити себе щасливою
ЯК І КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ІСТОРІЯ ДОНОРUA?
Це дуже цікаво. Вмощуйтесь зручніше:-)
2014 рік. Запізнююсь на хакатон. Залітаю в ліфт, а там хлопець їде на мій поверх. І я вчепилась до нього з питаннями.
Виявилось, що він сам брав участь у хакатоні зі своїм соціальним проєктом і зовсім не мав бажання зі мною продовжувати розмову. Та вийшло так, що я дуже бажала. З того часу Олександр Краковецький — співзасновник та CTO ДонорUA.
Ідея в мене з'явилась раніше, оскільки занурившись в питання донорства, мені стало зрозуміло, що потрібно створювати системне рішення задля порятунку пацієнтів.
ЧОМУ ДОНОРСТВО В УКРАЇНІ ВСЕ ЩЕ НЕДОСТАТНЬО ПОПУЛЯРНЕ?
Це комплексне питання, на яке не може бути простої відповіді.
Якщо в країні економіка, медицина, культура ведення бізнесу, державна служба перебувають в занепаді, а процвітає лише популістична політика, то як вважаєте, чому донорство в Україні непопулярне?
Одна з відповідей, що спадає на думку — скоріше за все, ми віримо в чудеса. Не в себе, не в свою працю, не в системні зміни. Ні, ми чекаємо, поки хтось чудом щось зробить. На жаль, так не буває.
Побудова культури донорства — це довгий процес, що передбачає залученість держави, спеціалістів різних сфер, починаючи від медиків і закінчуючи громадськими діячами, ЗМІ, бізнесу, громадських та благодійних організацій, людей. У нас же найбільше зацікавленим в донорстві є лише сам пацієнт. Не тому що це дуже цікаво, а тому що він хоче жити.
Ірина Славінська з маленьким реципієнтом
ЧИ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ТЕНДЕНЦІЯ ДО ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ СВІДОМИХ ДОНОРІВ В УКРАЇНІ?
З появою ДонорUA дуже чітко видно, що кількість донорів-волонтерів значно зросла. В 2015 ми стартували з 1500 донорів в системі, а на сьогодні вже близько 35 000 донорів зареєстровано на ДонорUA. Ця сатистика свідчить, що тенденція до збільшення однозначно є.
Бути донором — це думати про завтра, а не про вчора
ЯК КОМАНДА ДОНОРUA ПЛАНУЄ ПРОДОВЖУВАТИ КУЛЬТИВУВАТИ СВІДОМЕ ДОНОРСТВО?
Все те, що ми робили раніше, робимо сьогодні і будемо продовжувати робити завтра — це популяризація безоплатного добровільного донорства крові.
Хочемо проводити ще більше івентів, які вже мають успіх, такі як Red Brunch / День Донора у співпраці з проєктом «Я, Ніна» та Фундацією #ВАРТОЖИТИ.
Хочемо достукатись до школярів і студентів за допомогою різних заходів, конкурсів, лекцій, ігор та ін. Працюємо над залученням бізнесу та фондів. Сподіваємось, співпраця з державою буде продовжуватись і матиме успіх.
Будемо і надалі залучати ЗМІ, лідерів думок, соцмережі, публікувати статті, організовувати тематичні виступи.
Ми хочемо, щоб про донорство крові та її компонентів знали всі. А у пацієнтів завжди були в достатній кількості компоненти крові найвищої якості.
МОЖЕТЕ ПОДІЛИТИСЯ ІСТОРІЄЮ, ЯКА ВРАЗИЛА І ЗВОРУШИЛА НАЙБІЛЬШЕ ЗА ВАШ ЧАС РОБОТИ В ДОНОРUA?
Відвідуючи лікарні, знайомлячись із пацієнтами і пояснюючи їм чим я займаюсь і як можу допомогти, я зустріла бабусю, яка з онуком приїхала до національного закладу із західної України. Ця бабуся в мене дотепер перед очима.
Уявіть собі ситуацію, коли бабуся дізнається діагноз онука — остання стадія раку, отримує перелік ліків, які потрібно купити і кількість донорів, яких потрібно знайти.
Розпачу і болі місця тут немає. Треба діяти, шукати гроші на ліки і шукати донорів, адже крові якщо немає — її не купиш, ніде.
Що робить бабуся? Вона йде на вулицю до зупинки автобуса, стає на коліна і молить всіх водіїв та перехожих здати кров.
В Україні, в 21 столітті, бабуся на колінах просить перехожих здати кров!! Це держава? Це медицина? Безвихідь кам'яного віку.
ЩО РОБИТЬ ВАС ЩАСЛТВОЮ?
Тут можна довго придумувати і розписувати, та направду, допоки в мене є я, я точно знаю, що можу зробити себе щасливою.
Бути щасливою — це вибір.
Не всі це розуміють.