.png){kind=logo}
ПРО ЖИТТЯ ДО ВІЙНИ
Оксана: Моє життя насправді було прекрасним!!! Трішки монотонним, але чудовим! Тоді я ще не знала про свій діагноз і не очікувала, що буде війна. До останнього… Я займалася вихованням маленької донечки, підшукувала садочок та мріяла вийти на роботу. Навіть в той день, 24 лютого, у мене була запланована співбесіда по роботі. Плани… Мрії… Наповнене життя, яке вмить було зруйноване…
Володимир: До 24 лютого я був керівником реабілітаційного центру з надання допомоги людям, які потрапили до полону залежностей від психоактивних речовин (алкоголізм,
наркоманія). Останні 5 років — у служінні іншим людям, дітям сиротам, залежним та просто пересічним громадянам нашої країни. Борюся за наших дітей та молоде покоління . Молодь України — це майбутнє нашої держави.
ВСТАНОВЛЕННЯ ДІАГНОЗУ ТА ЕМОЦІЙНИЙ СТАН
Володимир: За тиждень до війни ми разом з дружиною поїхали на перше обстеження, якщо мене пам'ять не зраджує, то було УЗД грудей .
Чому пішли? Пішли, тому що Оксана незадовго до цього закінчила годувати грудьми нашу донечку Нонночку і прощупала у себе в грудях невідомого походження пухлину.
Оксана: Після закінчення грудного вигодовування донечки я прощупувала груди, і зрозуміла, що щось не те… В одній із грудей було затвердіння, воно ніяк себе не проявляло: не боліло, не пекло, не хвилювало, але я вирішила негайно звернутися до лікаря. Відчувала себе спокійно і була впевнена, що це щось незначне, або доброякісне, адже в моїй сім'ї ніколи не чули слово«рак», і як кожен, мабуть, думала, що це десь там далеко, у когось, але зі мною таке статися не може!
Але на жаль….Коли я потрапила перший раз на прийом до лікаря-мамолога, то мене дуже довго оглядали. Майже годину я була в кабінеті, УЗД, різні питання, мануальне обстеження і серйозний погляд лікаря мене трохи насторожив. Її відповідь «мені це не подобається», ще ні про що мені не говорила. І я все ж в надії на краще відправилася на дообстеження.
Володимир: Після обстеження нам рекомендували зробити біопсію. З грошима було скрутно, але дякувати Богу, Господь попіклувався про нас через людей — і ми поїхали зробили в одній клініці біопсію, не дочекавшись результату, але вже паралельно консультуючись з провідними фахівцями в онкології, нам сказали робити трепан-біопсію (там все більш розвернуто видно «що до чого»), ми зробили через декілька днів трепан-біопсію і пам'ятаю тоді їхали додому, затамувавши подих…
Це були десь ближче до 20-их вже чисел лютого. Домашнім своїм не казали нічого про обстеження і якусь підозру… Емоції і почуття були у підвішеному стані ці дні, чекали щодня результату, молилися і міркували: «а якщо + то що тоді будемо робити» …
Оксана: А потім почалася війна… Старалася не думати про погане, але думки роїлися в голові, що робити далі, якщо щось….а в стані очікування, під час того, коли в країні повномасштабна справжня війна, де гинуть люди і літають ракети, покинувши рідний дім, з маленькою дитиною на руках, без роботи… Це було трохи непросто… Але я дякую Богу, що давав мені сил і терпіння це пройти! Бо по-іншому це було б дуже важко! Три тижні ми дзвонили майже кожен другий день до лікаря та чекали на довгоочікуваний результат, нікому із рідних нічого не говорили. Зрозуміло, що результат прийшов із затримкою майже в місяць:((( За який ми могли б уже розпочати лікування, але війна внесла свої корективи…
Володимир: Дізналися про діагноз вже на третьому тижні повномасштабної війни, коли рашисти кляті підступно вдерлися на нашу землю. Дізналися по телефону, лікар був вже у Львові зі своєю клінікою, я родину вивіз у центральну Україну. До того дня, поки не повідомили про діагноз, нікому не казали... Пам'ятаю той день, я подзвонив Денису Володимировичу й питаю, що скажете, лікарю?
— Діагноз є. Рак молочної залози, тричі негативний, агресивна форма, пухлина злоякісна — карцинома…
Я поклав слухавку і пішов до дружини. Казав відразу, вона була готова… Тяжко було, трохи лячно…
Оксана: Як сьогодні пам'ятаю той день. Рання весна, ще було холодно, десь 10-11 ранку, ми з донечкою на ліжку у бабусі гралися іграшками, поряд стара пічка… До кімнати зайшов Володя, поглянув на мене і сказав одним словом «це карцинома!» Я трошки розхвилювалася, стало страшно, але не плакала, не нервувала. Просто прийняла це! Сльози були пізніше...
.jpg)
Оксана Курач і Яніна Соколова у соціальній рекламі на підтримку всеукраїнського кол-центру безкоштовної психологічної допомоги #ВАРТОЖИТИ
Про ранок 24 лютого
Володимир: Я прокинувся від гучних вибухів десь о п'ятій, відкрив Фейсбук і просто ах….в. До 24-го я не вірив, не допускав, що таке взагалі могло статися… Я прокинувся, прочитав стрічку ФБ, нікому нічого не казав, всі ще спали, одягнувся, вийшов надвір, прогрів авто і вирушив на АЗС, вже були величезні черги зранку... Їхати нікуди не збирався сам, але розумів, що Оксанку при підозрі на онко і маленьку донечку, ще й маму мою треба буде кудись вивезти, адже ракети з росії прилетіли і саме по столиці України…
Оксана: Ранок 24 лютого не забуду ніколи (((( нажаль… Спочатку прокинулася Нонночка, і я забрала її з ліжечка до себе, через хвилин 10 почула вибухи і поштовх ліжка, потім знову… Я все зрозуміла, але мозок відмовлявся в це вірити, потягнулася до телефону, почала читати і в цей же час прокинувся мій чоловік. Він поїхав заправляти машину, а я будити рідних, щоб зрозуміти, що далі робити…
Про подальші дії
Володимир: Цілий день було вагання, що робити… куди відправити своїх дівчат… Інші почуття були: дика лють і злість, жага помсти і йти в бій, хоча поки не було зрозуміло нічого, було відомо, що на Гостомель полетіли вертушки і там наші лицарі навалювали оркам п….й крепко.
Оксана: Ми не знали, що і як робити. Ми старалися зберігати спокій, слідкували за новинами, зібрали речі першої необхідності і були на зв'язку з рідними. А ще я облаштувала ванну для того, щоб там ховатися від бомбежок) Були цілий день дома, і тільки за пів години до комендантської години ми прийняли рішення виїхати з Києва.
Володимир: З ранку до вечора неможливо було знайти спільне рішення в сім'ї куди їхати і що кому робити… Ніхто нікуди не хотів виїжджати з Києва. Вже ближче до 21:00 бабуся наполягла вивозити онучку, адже якщо відключать світло й інші комунікації, як помити дитину, як приготувати поїсти — тому ввечері за 2 хв було прийнято рішення і ми виїхали у сільську місцевість, де була своя вода з криниці, пічка, щоб їсти готувати та усе більш-менш необхідне.
Ми їхали з Оксанкою, ще й таємницю тримали в собі, переглядуючись очима, а як же дізнатися за результат трепан-біопсії і що далі буде...
Але їхали вночі… Сунулися до Білої Церкви автомобіль за автомобілем, не автомагістраль була, а гірлянда з фар автівок… Дякувати Богу, ми доїхали до оселі у селищі і почали облаштовувати побутові питання, виходити на зв'язок з лікарями. Один взагалі вилетів до Єгипту і слухавку не брав (це мене обурило, адже у людини підозра на рак, а ти айболіт чкурнув і байдуже що там і як, гіпократ)… До Дениса Володимировича я дозвонився і майже щодня тримав з ним зв'язок. Аналізи не могли робити в столиці, були на околицях міста бої, люди не виходили на роботу... Ми мусили чекати...
Чекали чотири тижні і потім нам повідомили зі Львова про діагноз дружини.
Про вплив онкозахворювання на стосунки
Володимир: Онкозахворювання Оксани стовідсотково вплинуло на наші стосунки. Але знаєте, мабуть, на краще. Я більше часу почав проводити з дружиною і донькою, бо до цього мене вдома не було, завжди рятував світ (сміюсь і розумію, що немає нічого і нікого дорожче, ніж власна сім'я)… Ми розповіли домашнім своїм, всі, щоб не сказати матом, були в шоці, але не ми. Прийняли як виклик від Бога і свого роду квест... Я постійно з дружиною весь цей час, скільки йде ця війна, стільки ми лікуємося. Люблю її. Намагаюся підтримувати завжди. Не показую, що і мені тяжко. Не даю їй жаліти себе і сам не дуже жалію, адже з жалю небагато ефективності, треба діяти.
Діємо.
Стосунки стали міцнішими, як на мене. Але коли після червоних хімій Ксю рве і викручує, гармони збиті і нервової системи просто немає... бувало по-різному…
вираз
Оксана: Мені також здається на краще. Більше часу проводимо разом, більше відвертих розмов. Хотілося би більше, щоб зі мною «носилися»))), але у Вови, на жаль, інший характер. Ми стали міцніші як сім'я!
Про досвід лікування онкозахворювання в Україні в умовах війни
Оксана: На мій погляд, у лікуванні онкології в Україні є і хороше, і погане.
Зустрічаються дуже чуйні і людяні лікарі. Яким можна задати багато питань і ніхто не буде кричати чи хамити, писати в будь-який час і вони відповідають! Підказують і підтримують психологічно, що все буде добре. Це хіміотерапевт з Кропивницького онкодиспансеру Гардашніков Андрій і на вул. Краківській в м. Києві — Бородонос Каріна Сергіївна, за що я їм дуже вдячна.
Найважче і найтяжче — це те, що первинні обстеження МРТ, КТ з контрастом, трепан-біопсія при визначенні діагнозу — це все треба робити в приватних клініках і дуже дорого, тоді як державою це заплановано безкоштовно. Але ж чекати треба по декілька місяців, а в нашому випадку кожен день важливий! Це обурює! Черги до онкологів, на хіміотерапію, до лікарів займають пів дня! А то і дні! А після хімії самопочуття не з найкращих… Щоб оформити групу на МСЕК, мене до сих пір футболять від онколога до сімейного і навпаки, наче я їхнього чогось хочу!
Володимир: Найважчим, мабуть, було те, що в державних установах люди чекали з 7-омої ранку і до 15.00 результату аналізу і допуску до хіміотерапії. Це жах і знущання з людей. Тим паче з людей з таким діагнозом.
Перші хіміотерапії ми їздили до Кропивницького, дорога туди і назад майже 700 кілометрів, але дякувати Богу ми потрапили до гарного лікаря Гардашнікова Андрія (хіміотерапевт) і почали з ним лікування, капали хімію червону декілька годин, я забирав дружину і віз у безпечне місце. Вдома робили ін'єкції акофілу щодня, п'ять разів на тиждень. Зараз вже пройшли 12 хіміотерапій.
Про думки щодо лікування закордоном
Володимир: Ми думали про лікування закородоном, але у спілкуванні з людьми, які туди виїхали, зрозуміли, що не все так, як нам малюють про закордон. Місяць чекати всі аналізи і обстеження, лише потім починається лікування… Так як ми почали вже лікування онкології дружини в Україні, ми не могли переривати цикл хіміотерапій. Закордонні лікарі взагалі не беруть до уваги наші аналізи і обстеження — роблять все заново.
Було багато ризиків, не було фінансування їздити, робити дороговартісні обстеження на генну мутацію і таке інше, але, дякувати добрим і небайдужим людям, ми проходимо цей шлях на своїй землі, допомогаючи ще й при цьому нашій армії чим можемо і як можемо.
Володимир та Оксана Курач зареєстрували благодійний фонд для адресної допомоги постраждалим від війни українцям
Оксана: Думки про лікування закордоном були. Але почавши лікування в Україні, не можемо переривати хімії, які спочатку були кожного другого тижня, а зараз кожного тижня. Тому що це не дасть такого ефективного результату. По-друге, мого чоловіка не випустять зі мною, а робити це незаконно ми не будемо.
вираз
Про стабілізацію емоційних станів
Оксана: Молитва, розмова з чоловіком... У мене — з мамою… дуже гарні маю стосунки з нею. Прогулянки разом, випити кави та заспокоїтися. З'їсти щось смачненьке, перевести погляд на щось інше. Мені допомагає прибирання вдома, щось поскладати)))) вітаміни, спорт, свіже повітря.
Володимир: Молитва. Розмова один з одним, групи підтримки, інколи звісно ситуація виходить з-під контролю і тоді буває тяжко з чимось справитися. Я знаю, люди, які проходили цей шлях, мене зрозуміють. Це шторм…
Про зміну цінностей
Оксана: Ціную кожен день і кожну хвилинку. Дякую Богу за ранок. Матеріальне стає все більше на другий план, стараюся більше допомогати людям, наскільки це можливо в моєму стані. Молюся кожного дня за нас усіх, за Україну.
Володимир: Війна… Клята війна… Хочу відразу вклонитися до землі усім батькам, чиї діти стали на захист УКРАЇНИ. Подякувати Збройним Силам України, нашому Президенту Володимиру Зеленському та головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному. Війна зняла рожеві окуляри по відношенню до інших людей, до життя. Війна зняла маски.
Про важливість всеукраїнського кол-центру безкоштовної психологічної допомоги #ВАРТОЖИТИ
Володимир: Наша родина безмежно дякує Яніні Соколовій за створення цього проєкту . А ще я пам'ятаю, як раділа тоді Оксана і хотіла потрапити у відбір на фотосесію… Тоді це її дуже надихнуло. Я пам'ятаю це був наступний день після хіміотерапії вже тут у Києві, але вона воїн, зібралася і ми приїхали до Яніни.
Оксана: Людям з онкологією і їхнім близьким дуже необхідний кол-центр психологічної підтримки #ВАРТОЖИТИ. Нажаль, в Україні ще такого нема, щоб поряд з лікуванням класичним йшла психологічна підтримка. Це дуже взаємопов'язано — скажу по собі! Щоб це працювало в тандемі — був би ще кращий результат лікування! Адже люди лікуються місяцями, роками і йде психологічне виснаження! Є зльоти, а є падіння, коли просто нічого вже не хочеться, тому такі проєкти і підтримка дуже важливі, а дозволити собі гарного психолога, та ще й період війни далеко не кожен зможе!
Оксана: Вирішила долучитися до інформаійної кампанії на підтримку кол-центру #ВАРТОЖИТИ, адже хочу зробити хоч щось добре і світле, якщо вже Господь допустив це зі мною. Бути корисною в цій ситуації.
Володимир: Я, як людина, яка з першого дня знаходячись 24/7 з дружиною, у якої онкологія, розумію те, що не можна закриватися чи ізолюватися, якщо діагоноз підтвердився. А навпаки — бути максимально задіяним у спілкуванні з іншими людьми. Я пишаюся Ксю, вона сьогодні вже деяких дівчат консультує і ділиться досвідом, підбадьорює і наставляє…
Про мрії
Оксана: Мрію бути здоровою і на повну насолоджуватися життям, адже воно таке коротке… мрію, як ми з чоловіком поведемо донечку до садочка, а потім в школу, мрію видати її заміж і доживати щасливу старість з чоловіком… мрії мої, можливо, дуже прості… але це мої мрії… Не уявляю свого життя без рідних і близьких, без Бога!
Володимир: Мріємо про повне зцілення і пожиттєву ремісію, як кажуть в медицині. Мріємо про власний куточок (житло). Зараз ми переїхали на орендовану однокімнатну квартиру в місто-Герой Ірпінь. Не уявляємо свого життя без особистих відносин з Господом Богом, все інше з Ним витримаємо, вистоїмо, вимолимо, виборемо, адже МИ УКРАЇНЦІ і МИ ЙОГО ДІТИ.
Оксана Курач з чоловіком Володимиром та донечкою Нонною
Про важливі моменти у процесі лікування
Володимир: Не мовчіть! Не закривайтеся! Дзвоніть, пишіть, кричіть про допомогу, але не закривайтеся у собі. Приділіть цей чай для себе, у якомусь сенсі будьте егоїстом — не дайте нікому права вас вивести із себе, нервувати.
Вірте в оздоровлення, довіряйте Богу.
вираз
Оксана: Як вже сказала мій чоловік — не замикайтеся, не мовчіть, говоріть про це, просіть допомоги! Нічого поганого в цьому нема! Ми всі живі люди і ніхто від такого не застрахований! Треба діяти, як би важко не було! Інколи і поплакати, і покричати… Дати вихід емоціям, а потім встати, втерти сльози і іти! І не забувати головне про життя в цей період, воно іде, жити, як раніше, враховуючи, звичайно, рекомендації лікаря, але жити! Радіти, гуляти, спілкуватися і вірити в світле майбутнє!
Володимир: І так, я дізнався — все буде добре.
Слава Богу!
Честь ЗСУ!
Перемога Україні!
Фотограф: Роман Пашковський
MUA: Катерина Воїнич
Дизайн: Golden-Web Digital
КОМАНДА ІЗ 30 ПСИХОЛОГІВ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО КОЛ-ЦЕНТРУ #ВАРТОЖИТИ БЕЗКОШТОВНО КОНСУЛЬТУЄ УСІХ УКРАЇНЦІВ, КОМУ ТРИВОЖНО І ХТО НЕ МОЖЕ ВПОРАТИСЬ З ПЕРЕЖИВАННЯМИ В УМОВАХ ВІЙНИ.
ЯКЩО ВИ ОНКОПАЦІЄНТ, РОДИЧ ЧИ КОЛЕГА ОНКОПАЦІЄНТА І ПОТРЕБУЄТЕ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ — ЗВЕРТАЙТЕСЯ.
Не бійся. #ЯПОРУЧ — потрібні слова не лише психолога кол-центру, який готовий поговорити з вами тет-а-тет і допомогти розібратись у проблемі. Це слова близької людини, які допомагають вірити, що все буде гаразд.
.png)
МАТЕРІАЛ ПІДГОТОВЛЕНО ЗА ПІДТРИМКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА МІЖНАРОДНОГО ФОНДУ «ВІДРОДЖЕННЯ» В МЕЖАХ ГРАНТОВОГО КОМПОНЕНТУ ПРОЄКТУ EU4USOCIETY. МАТЕРІАЛ ВІДОБРАЖАЄ ПОЗИЦІЮ АВТОРІВ І НЕ ОБОВ'ЯЗКОВО ВІДОБРАЖАЄ ПОЗИЦІЮ МІЖНАРОДНОГО ФОНДУ «ВІДРОДЖЕННЯ» ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.